На фото — ветеран Валерій (позивний Гонсалес), Герой України. Він служив у Збройних силах ще під час АТО, демобілізувався у 2017 році, але після початку повномасштабного вторгнення знову повернувся на фронт.
У жовтні під час боїв на Луганщині Гонсалес очолив штурмову групу для взяття ворожої позиції. Попри щільний вогонь противника, він знищив вогневу точку ручними гранатами й першим увійшов на позицію, де з автомата ліквідував п’ятьох окупантів. Проте, унаслідок вибуху ворожих гранат воїн дістав тяжкі уламкові поранення усіх кінцівок. Першу допомогу йому надали побратими, евакуацію організували сапери. Валерія вивезли спочатку на стабілізаційний пункт, потім через Борову та Ізюм — до Харкова.
Поранення були тяжкими. Обидві руки сильно травмовані. Вже у харківській лікарні одну руку ампутували одразу, а другу — пізніше, через турнікетний синдром. На той момент у Валерія почали відмовляти нирки, і лікарі змушені були обирати між збереженням кінцівки й порятунком життя. Крім того, уламками пошкодило праву ногу — від стегна до коліна: з множинними переломами, прострілами й розривом м’яких тканин. Праве око також втратило зір.
Після стабілізації Валерія перевели до госпіталю в Києві, де він почав проходити першу реабілітацію. Згодом долучився до програми в США, де протезувався та почав навчатися користуватися протезами — працював над базовими функціями, повертав відчуття контролю над тілом.
Повернувшись в Україну, Валерій продовжив відновлення у Києві. Далі Валерій повернувся у своє рідне місто — Білу Церкву, де проходив реабілітацію подальші пів року. Основна увага була зосереджена на реабілітації ноги та роботі над координацією. Через втрату зору на одне око рівновага й орієнтація в просторі вимагали окремої уваги. Щодня — вправи, тренування, поступове повернення до руху: стрибки, біг, навантаження на нижню кінцівку.
«Коли приїхав — кульгав. А коли поїхав — уже міг бігати», — згадує Валерій.
На цьому шляху з ним постійно була поруч дружина Вероніка. Вона підтримувала Валерія протягом усього періоду відновлення — від перших днів у лікарні до повернення додому. Головною мотивацією для Валерія було не просто фізичне відновлення, а бажання знову бути з родиною — бути поруч із дружиною і двома доньками, бути активним, самостійним.
Однією з цілей реабілітації для нього було також повернення до роботи — мати справу, у якій буде сенс і власний контроль. Тепер Валерій відкриває свою піцерію в Білій Церкві. Сьогодні це не просто бізнес, а продовження його шляху до незалежності й повноцінного життя.
